ПОТОП

 

Коли ми чуємо про світовий потоп, то майже відразу ж згадуємо Біблію та розповідь про ковчег Ноя. Ця чудова старозавітна історія обійшла весь світ разом із християнством. Але хоча це найвідоміше з переказів про потоп, воно аж ніяк не єдине. У безлічі народностей існують перекази про гігантську і катастрофічну повінь. Греки розповідають історію про потоп та пов'язували її з Декваліоном. Задовго до Колумба безліч легенд, що існували серед аборигенів Америки, зберігали живу пам'ять про великий потоп. В Австралії, Індії, Полінезії, Тибеті, Кашмірі та Литві розповіді про потоп передавалися з покоління до покоління аж до сьогодні.

Численні спроби вирішити загадку потопу були залишені задовго до того, оскільки вчені попередніх поколінь так і не досягли конкретних результатів. Вже давно здавалося, що розгадка цієї таємниці лежить у такій глибині часів, куди людина ніколи не проникне.

Потоп - це було єдине можливе пояснення появи великого відкладення мулу під пагорбом в Урі, яке чітко розділило дві епохи поселень. Біля підніжжя стародавньої вежі шумерів, біля Ура на нижньому Євфраті, будь-хто міг спуститися у вузьку шахту і торкнутися решток гігантського катастрофічного потопу. Вирахувавши вік пласта, що зберіг сліди людського поселення, можна встановити, коли стався великий потоп.

Ця подія мала широкі світові наслідки, чим пояснюється стійкість існування переказів про потоп серед багатьох народів.

Гора Арарат знаходиться на сході Туреччини, біля кордону з Росією та Іраном. Її покрита снігом вершина сягає висоти 5165 метрів. У минулому столітті, за багато років до того, як лопати археологів перекопали землю Месопотамії, Арарат вирушила перша експедиція. Причиною цього стала розповідь пастуха.

Біля підніжжя Арарату лежить маленьке вірменське село Баязіт, мешканці якого з покоління в покоління передають розповідь про чудовий випадок, що стався з гірським пастухом. Цей пастух розповідав, що одного разу бачив на горі величезний дерев'яний корабель. Звіт турецької експедиції, мабуть, підтвердив розповідь пастуха, оскільки в ньому згадується дерев'яний ніс корабля, який виглядав улітку з льодовика на південному боці гори.

Під час першої світової війни російський офіцер, льотчик Росковітський, заявив, що помітив зі свого аероплана на південному схилі Арарату "залишки розбитого корабля порядних розмірів". Незважаючи на те, що війна була в самому розпалі, цар Микола II відразу ж послав на Арарат пошукову партію. Сподівалися, що корабель вдасться сфотографувати. Проте всі звіти про цю експедицію зникли (мабуть, під час революції).

Під час Другої світової війни сталося ще кілька подібних випадків - з російським пілотом та з чотирма американськими льотчиками. Ці останні звіти були передані для вивчення американському історику та місіонеру доктору Аарону Сміту з Ґрінсборо, фахівцю з дослідження потопу. Внаслідок багаторічних праць він зібрав всю бібліографію про Ноєвий ковчег. У колекцію доктора Сміта входило 80 тисяч робіт про потоп 72 мовами, з яких у 70 тисячах згадуються легендарні останки ковчега.

Рано-вранці 6 липня 1955 року французу Фернанду Наварре, який займався пошуками найвідомішого корабля в історії, на його вельми велике подив, пощастило: він знайшов і забрав з собою три шматки від дерев'яного бруса, що вмерз у брилу льоду на вершині гори. Колоди було... 4484 роки.

ПРИМІТКА. Вочевидь, якимось чином отриманий вік знахідки збігається з біблійною хронологією !